Володимир Малик – мандрівник сходинками століть

Так уже повелося, що чимало відомих українських письменників розпочинали свій творчий шлях у жанрі поезії, а вже згодом, збагачені досвідом баченого і пережитого, переходили на прозу. Саме так прийшов у нашу літературу і Володимир Малик (Сиченко). 

 

Він  відомий широкому загалу читачів насамперед як автор низки історично-пригодницьких романів, які витримали випробування часом, відзначені престижними літературними нагородами, зокрема премією імені Лесі Українки (1983),  перекладені на англійську, польську, словацьку, вірменську та інші мови світу.

 

Доля самого письменника була драматичною тією ж мірою, якою були драматичними історичні шляхи українського народу: дванадцятирічним підлітком Володимир пережив голодомор 1932–1933 років, у роки Другої світової зі студентської лави філологічного факультету Київського університету пішов до народного ополчення, зазнав поранення, далі – два роки концентраційних таборів і тяжкої підневільної праці, ще пів року радянського «фільтраційного» концтабору. А по тому – голод 1946–1947 років, скромне буття "провінційного вчителя", багатолітнє зведення власної оселі, буденні тривоги "найщасливішої в світі" радянської безвиході, щиросердна любов і дружба, творчість, дослідження і подорожі. 

Володимир  Малик, можливо, – один із найуспішніших українських письменників, із тих, кому судилося прожити творчий вік за радянщини, якому вдалося просто й захопливо розповісти про українську старовину найширшому читацькому загалу. 

Він мусив «робити реверанси» владі,  але прагнув писати так, «щоб опоетизувати козацтво і свій народ! Писати для молоді в першу чергу. І писати так, щоб читач, узявши до рук книгу, не відірвався від неї до кінця!.. Бути патріотичним, але так, щоб твір надрукували…”.

Найголовнішими  творчими набутками письменник вважав тетралогію "Таємний посол", романи “Князь Кий”, “Черлені щити” і кілька поем для дітей. Книги Володимира Малика не втрачають художньої цінності. Вони несуть в собі особливу художньо-естетичну енергетику, потужний духовний потенціал, який так потрібен нам сьогодні.

Оглядаючись на своє життя, письменник мимоволі відчував жаль, “що народився в нашій країні в ХХ столітті”. Поряд із цими міркуваннями є інший висновок: “Життя було не легке. Зробив не багато, міг значно більше. Та все ж моя літературна доля щаслива і мене читають. І це - головне...”

До 105-ої річниці від дня народження  неперевершеного майстра історичної прози, яка відзначається 21 лютого, фахівці інформаційно-бібліографічного відділу Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки підготували віртуальну виставку-портрет "Мандрівник сходинками століть", до перегляду якої ми запрошуємо вас, шановні наші читачі.

Зимовий Херсон Олександра Степаненка

Є міста, які взимку відкриваються по-особливому. Без літньої метушні, без гучних барв - у тиші, світлі й зосередженості. Таким постає Херсон у картинах Олександра Степаненка - стриманий, шляхетний, майже казковий. 

  

Сьогодні, коли місто щодня зазнає ворожих обстрілів і втрат, ці полотна звучать не лише як мистецтво, а як пам’ять. 

Олександр Степаненко - відомий херсонський художник і архітектор. За його проєктами зведено чимало громадських і житлових споруд в місті і області. Поєднання зодчества й живопису надає його творчості особливої глибини й неповторності. Художник дивиться на місто не лише очима митця, а й професіонала, який тонко відчуває міський простір.

 

Провідна тема живопису Олександра Степаненка - краєвиди та архітектура Херсона. Більшість акварелей та олійних полотен митця присвячені старому місту - його історичній частині. На жаль, сьогодні вже важко знайти знакову споруду в Херсоні, яка б не була пошкоджена або знищена під ворожими обстрілами. 

Для художника міський пейзаж - це не лише ностальгія. Це професійний погляд архітектора, якому саме цей жанр найближчий. У його картинах - вулиці й провулки, храми й житлові будинки, подвір’я, місточки, річкові краєвиди. Усе знайоме, впізнаване, близьке кожному херсонцю.

У своїхроботах Олександр Степаненко з великою майстерністю, теплом і щирістю зображує Херсон у різні пори року. Але особливемісце в цій художній хроніці міста посідають зимові пейзажі. Зимовий Херсон у картинах Олександра Степаненка - це місто тиші й світла. Сніг тут м’яко лягає на дахи старих будинків, приглушує кроки на вузьких вуличках, створює особливу атмосферу невеликого міста, сповнену тиші й відчуття дому. Цей живопис звучить як надія на повернення миру і відродження сонячного міста на Дніпрі.

У цих зимових краєвидах немає холода. Навпаки - вони сповнені тепла й внутрішнього спокою -  зі знайомими силуетами будівель, зі світлом у вікнах, з мовчазною присутністю людської пам’яті. Без шуму і виснажливої метушні великих міст. Саме таким постає Херсон у зимовій тиші. Це - зима рідного дому, до якого хочеться повертатися знову і знову. 

 

Сьогодні ці картини сприймаються особливо гостро. Серед архітектурних пам’яток, що не раз переживали революції та війни, нині вже чимало понівечених або зруйнованих під обстрілами росіян. Живопис Олександра Степаненка - це не лише мальовничі краєвиди, це збережена пам’ять про рідне місто таким, яким воно було і яким  має залишитися в нашій свідомості назавжди.

 

Нині митець продовжує малювати Херсон. Його картини нагадують: місто - це не лише будівлі, це історія, люди, пам’ять і любов. Це духовність, яку не можна знищити снарядами, форма спротиву та незламності української культури. І найголовніше: це мистецтво вчить нас бачити красу навіть тоді, коли її намагаються стерти. І вчить пам’ятати Херсон - місто, яке живе.

 

Шановні херсонці, шанувальники мистецтва рідного краю (і не тільки), на сайті Херсонської обласної бібліотеки для дітей ім. Дніпрової Чайки у віртуальній галереї творів Олександра Степаненка ви можете побачити ще більше робіт  митця.  А також - на особистій сторінці художника у Facebook