«Твій список кінобажань»: бібліографічний огляд від фахівців бібліотеки

На електронній «книжковій полиці» Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки – поповнення, що зацікавить усіх, хто любить читати й дивитися кіно. У межах Тижня молодіжної книги – 2026 "Книжковий вайб: читай, твори, надихай!" фахівці інформаційно-бібліографічного відділу представляють нове бібліографічне видання – огляд-натхнення «Твій список кінобажань: книги українських авторів, які варто екранізувати». Адресуємо його насамперед підліткам, молоді, бібліотекарям, а також усім, хто цікавиться сучасною українською літературою та кіно.

Не секрет, що кінематограф значною мірою завдячує своїми сюжетами саме літературі. Режисери часто звертаються до книжок у пошуках ідей і натхнення, а екранізація дає змогу перенести історію зі сторінок на екран, доповнивши її візуальними образами, музикою та акторською грою. Завдяки цьому знайомі сюжети відкриваються по-новому, а перегляд фільму нерідко спонукає звернутися до першоджерела. Водночас одвічна дискусія про те, що краще – книга чи її екранізація, – залишається відкритою.

Показовим прикладом такого взаємозв’язку є історія про Гаррі Поттера: після виходу фільму «Гарі Поттер і філософський камінь» твори Джоан Роулінг здобули нову хвилю популярності, а мільйони глядачів у всьому світі зацікавилися читанням усієї фентезійної серії. Цей факт переконливо демонструє, як кіно здатне привернути увагу до літератури й розширити її аудиторію.

Запропонований бібліографічний огляд – це спроба поміркувати, яким могло б бути сучасне українське підліткове кіно. Адже сьогодні українська література активно розвивається й порушує теми, близькі молоді: дружба, перше кохання, пошук і прийняття себе, стосунки з батьками, шкільне життя, булінг, дорослішання, відповідальність. Поряд із цим автори звертаються і до складніших питань – виживання молодої людини в соціальній ієрархії, втрати, моральний вибір тощо.

До видання увійшли 10 творів українських авторів різних жанрів – від історичної та пригодницької прози до підліткової драми, фентезі й наукової фантастики. Огляд розпочинається з гостросюжетних історичних творів, у центрі яких – неймовірні пригоди, розслідування, родинні таємниці та переосмислення минулого. Далі увага зосереджується на підлітковій прозі, що відображає непростий період дорослішання з його емоційними коливаннями, пошуком ідентичності та викликами сучасного середовища.

Окремі «кінобажання» присвячено історіям, у яких герої прагнуть свободи, випробувань і нових вражень. У цих сюжетах порушуються теми взаємної підтримки, тиску в колективі, відповідальності за власні вчинки й страху бути відкинутим.

Важливе місце в огляді посідає сучасне українське фентезі – один із найпопулярніших жанрів серед молоді, що поєднує динамічні сюжети з елементами національної міфології та культурного контексту. Також до добірки включено зразки науково-фантастичної та пригодницької прози, дія яких розгортається у світах майбутнього – високотехнологічних або постапокаліптичних, де герої змушені долати складні випробування.

Екранізації залишаються одним із найефективніших способів популяризації читання, і сьогодні існує чимало українських книжок, що мають значний кінематографічний потенціал. Нині наша країна переживає дуже складні часи, але якщо трохи помріяти про таке майбутнє, де немає війни, а є гроші й талановиті люди для кіновиробництва, очевидним буде, що нам бракує українського молодіжного кіно. Кілька попередніх поколінь українців виросли здебільшого на зарубіжних фільмах і телесеріалах, проте реалії різних світів далеко не завжди збігаються. Підліткам потрібне кіно, в якому вони б могли впізнавати себе і свої проблеми, де герої стикатимуться з викликами, які близькі саме українській молоді. Сучасна українська література вже пропонує такі історії – глибокі, актуальні, емоційно насичені й водночас відкриті до екранізації.

Запропонований список – це лише один із можливих варіантів, який може надихнути як читачів, так і творців майбутнього українського кіно.

Тож, запрошуємо вас, шановні користувачі, ознайомитися з нашим «списком кінобажань», відкрити для себе нові імена й історії та, можливо, сформувати власний список книжок, які варто було б відтворити на великому екрані.

Бібліографічні посібники, бібліографічні огляди, екранізації, українська література

Місто, де живе історія. Пам'ятки Херсона

Сьогодні, коли війна стирає історичні обриси багатьох українських міст, особливо гостро відчувається цінність кожної пам'ятки. Чимало унікальних споруд Херсона – визначних пам'яток архітектури ХІХ – початку ХХ століття, вже зазнали нищівних руйнувань, інші – поранені, але всі вони продовжують говорити до нас мовою історії. У цих будівлях – душа міста, долі, події, голоси поколінь, пам’ять, що дихає крізь століття. Тож, давайте пам'ятати їх такими, якими вони були у мирні часи.

Про безцінну архітектурну спадщину Херсона більш детально розповість інтерактивна пізнавально-ігрова медіарозробка "Місто, де живе історія", створена фахівцями Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки. А в цьому дописі ми лише окреслимо голові архітектурні акценти, що формують неповторне обличчя старого Херсона. 

Тож, першими слід згадати найстаріші споруди, які є ровесниками нашого міста - Очаківська та Північна брами. Вони слугували оборонними укріпленнями Херсонської фортеці й мали забезпечувати проїзд крізь вали зі сторони Очакова та півночі тодішньої імперії. Очаківські ворота – це один із головних історичних символів Херсона, закарбований на його гербі.

Одна з найбільш ранніх споруд Херсонської фортеці, що вціліла до наших днів - будівля Адміралтейського арсеналу. Свого часу вона була потужним осередком військової сили – великим сховищем артилерії, зброї та боєприпасів для армії, дислокованої на півдні тодішньої Новоросійської губернії. 

Ще однією з найдавніших будівель у місті, що входить до складу Херсонської фортеці, є Свято-Катерининський (Спаський) собор. Ця культова споруда  вважається першим херсонським кам'яним храмом. А також - одним із перших ансамблів класицизму в Україні. 

На одній із центральних вулиць старого Херсона височіє дуже виразний витвір архітектурного мистецтва – будівля колишньої Херсонської міської думи, що нагадує класичну середньовічну ратушу. Її архітектура органічно поєднує риси кількох стилів, які гармонійно зливаються в цілісне художнє рішення. З вежі відкриваються чудові краєвиди міста. 

Із початку ХХ століття тут розташовувалися органи місцевої влади, і лише у 1978 році будівлю зайняв Херсонський обласний художній музей ім. Олексія Шовкуненка. Відтоді заклад набув нового значення – став осереддям культурно-мистецького життя міста, скарбницею його духовної спадщини. Впродовж усієї своєї історії цей витвір архітектурного мистецтва залишається окрасою, гордістю й одним із головних символів Херсона.

Чи існує місце, де можна було б побачити усі скарби Херсонщини? Однозначно – так! Це Херсонський обласний краєзнавчий музей –  відома й шанована  музейна скарбниця Півдня України.

Експозиції музею розміщуються в 4-х окремих корпусах. До окупації Херсона у 2022 році музей славився найбільшим зібранням пам’яток культурної спадщини краю.

До складу Херсонського обласного краєзнавчого музею входять також Музей природи, Літературний музей та Музей історії міста Каховка, що нині перебуває під тимчасовою російською окупацією. 

Це справжній музейний комплекс, який зберігає цілісну пам’ять про край – від природи до історії й культури, навіть попри виклики війни. Пограбований під час окупації, з евакуйованими колекціями, з понівеченими будівлями музей продовжує жити, боротися й працювати.

Найбільшим готелем Херсона у першій половині ХХ століття був готель "Європейський", що уособлював відкритість і прагнення Херсона до європейської елегантності. Його вишукана архітектура вважалась символом неповторного херсонського шарму.

Містянам добре відомі янголята (путі), що "мешкають" нагорі готелю. Ці Амури сидять і ніби дивляться на Дніпро. А ще – із цікавістю "спостерігають" за перехожими. Купол, який увінчує готель, зроблений у вигляді земної сфери.

У самому серці Херсона розташована будівля, яку по праву вважають однією з найкрасивіших у місті – колишній будинок Товариства взаємного кредиту. Він увінчаний скульптурною композицією з двох жіночих постатей –вишуканим акцентом, що підкреслює його неповторний архітектурний образ.

Палац, замок і просто красивий будинок у парку – як тільки не називають цю пам'ятку архітектури містяни! 

Будівля з оглядовою вежею, з якої відкривалися мальовничі види Дніпра – це колишній особняк Миколи Блажкова – херсонського міського голови. Нині тут розташована дитяча музична школа № 1, але її зовнішній вигляд все ще "дихає" історією.

А ще у Херсоні є неймовірно красива будівля, яка у багатьох херсонців  асоціюється із теплими та яскравими спогадами, адже нині там знаходиться Центральний палац одружень. 

Споруда, зафіксована на багатьох весільних світлинах, вирізняється святковим парадним входом і урочистими сходами, якими з хвилюванням крокують майбутні подружжя. Та рідко хто замислюється, яку історію зберігає ця архітектурна перлина і яке життя вирувало у ній колись: у другій половині ХІХ століття тут розташовувалася перша Херсонська громадська бібліотека.

У центрі Херсона, неподалік від міського театру, височіє ще одна вишукана будівля – пам’ятка культурної спадщини. На початку ХХ століття тут діяв один із найповажніших кінотеатрів міста – біоскоп та ілюзіон Зайлера, де херсонці відкривали для себе чарівний світ німого кіно. 

В ілюзіоні демонстрували не лише новинки зарубіжного кіно (вітчизняне тільки-но народжувалося як мистецтво), а й влаштовували виступи артистів: співаків, декламаторів, танцюристів, фокусників, ворожок. Нині будівлю займає судова установа.

Розповідаючи про архітектурні пам'ятки Херсона, не можна оминути будівлю, яка значно вирізняється з-поміж інших, – будинок перуанських купців. І цілком логічно виникають запитання: "Які перуанці в Херсоні?! Де вони, а де наше місто?" 

Справа в тому, що Херсон відомий як портове місто ще з XIX століття, коли тут діяли представництва багатьох країн. Тож не дивно, що вихідці з Латинської Америки оселялися в Херсоні й відкривали власний бізнес.

Серед витончених будинків із власною історією вирізняється невеликий білосніжний особняк, що нагадує мініатюрний замок – будинок  Анджело Анатра – віцеконсула Італійського посольства і перуанського консула в Російській імперії. Збудований на початку ХХ століття, нині він відомий містянам як шахово-шашковий клуб. 

Неможливо не помітити у середмісті Херсона й розкішну будівлю, відому як будинок Гольденберга. На жаль, до наших днів про нього практично на залишилося інформації. Нині тут знаходиться Херсонське обласне управління Державного казначейства України. 

Ще однією окрасою Херсона є адміністративна будівля морського порту, розташована у прибережній частині міста. Вона має не лише архітектурне, а й містобудівне значення, адже складає основу цілого ансамблю, із якого на початку ХХ століття зародився один із перших мікрорайонів міста з усіма функціями.

Друзі, звісно, це не повний перелік пам’яток – радше вибірка найяскравіших, найвпізнаваніших і найбільш знакових споруд Херсона, кожна з яких має власну історію, характер і атмосферу. Тож, нехай усі ці неповторні образи міста на Дніпрі залишаться з нами назавжди як нагадування про красу, силу й незламність культурної спадщини рідного краю. А на завершення пропонуємо вам перевірити свої знання з архітектурної історії Херсона у форматі інтерактивної гри, до якої можна перейти після перегляду медіавиставки.

Приємного перегляду! 

 

 Архітектура Херсона, будівлі Херсона

Херсонський ЛітМікс-2026: віртуальна медіавиставка про письменників краю

Кожен регіон має свою літературну історію. У творах письменників відображаються не лише події часу, а й особливості культури, характер людей і атмосфера місця, де вони жили та творили. Через поезію, прозу, публіцистику передається досвід поколінь, зберігається пам’ять. 

 

Херсонщина також має багату літературну традицію. З цією частиною культурної спадщини таврійського краю знайомить віртуальна виставка-спотлайт "Херсонський ЛітМікс–2026" від Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки. Ця інтерактивна медіарозробка із циклу  #час_читати_ювілярів об’єднує письменників Херсонщини, ювілеї яких припадають на 2026 рік. 

У виставці представлено дев’ять письменників - як сучасних, так і тих, кого вже немає серед нас, але доробок цих яскравих митців продовжує жити у книгах і пам’яті читачів. Серед них – Дніпрова Чайка, Віктор Вальд, Василь Піддубняк, Антон Санченко, Валентина Нижеголенко, Зоя Щербініна, Сава Божко, Володимир Бровченко, Микола Гурепко. 

Формат виставки побудований за принципом літературного "спотлайту": у центрі уваги по черзі опиняється кожен із письменників-ювілярів. У матеріалах розміщено чимало корисних посилань на різні інформаційні ресурси. Після перегляду виставки можна пройти літературний квіз, підготовлений на основі її матеріалів. 

 

Тож, дорогі наші користувачі, запрошуємо вас до перегляду. Ви маєте гарну нагоду відкрити для себе нові яскраві сторінки літературної Херсонщини.

 

Коротке резюме про кожного письменника-ювіляра 2026 року

 

Зоя Щербініна (04.01.1991) – молода поетка, прозаїк, учасниця письменницько-музичних заходів "Поетична шафа". У творчому доробку має дві виданих власних поеичних збірки.

 

Василь Піддубняк (4.04.1951) – поет, публіцист, есеїст, краєзнавець, журналіст.  Став першим (після сторічної перерви) редактором херсонського часопису "Степ". Також першим із журналістів оприлюднив у пресі факти голодомору на Херсонщині. Згодом вийшла книжка Василя Піддубняка "Жниво Молоха: голод 1932-1933 років на Херсонщині". 

 

Сава Божко (24.04.1901 – 27.04.1947) – письменник, чий талант було знівечено й розтоптано тоталітарним сталінським режимом. На довгі десятиліття його намагалися забути й викреслити з історії нашої культури. А між тим, критики вважали Саву Божка першим творцем жанру історичного роману в новітній українській літературі.

 

Володимир Бровченко (01.06.1931 – 19.08.2013) – поет, пісняр, заслужений діяч мистецтв України. Автор понад 40 власних книжок – поетичних збірок і співаників. Чимало пісень на вірші Володимира Бровченка входять до репертуару знаних співаків, хорових колективів.

 

Антон Санченко (29.07.1966). Пише у різних жанрах, однак найбільшої популярності набули його прозові твори морської тематики. Займається також літературними перекладачми та видавничою діяльністю. 

 

Валентина Нижеголенко  (5.09.1936 – 28.01.2017). У творчому доробку письменниці – прозові й поетичні твори для дітей та дорослих, у т. ч твори для юних читачів у жанрі сатири та гумору. Входила до складу херсонського літературно-мистецького гурту дитячих письменників "Малючок-степовичок". 

 

Микола Гурепко (22.09.1951) – прозаїк, журналіст, краєзнавець. Твори письменника охоплюють злободенні соціальні та політичні теми, історичні сюжети. У своїх повістях і романах автор вводить читача за лаштунки злочинного світу, де наживаються на чужій праці, знімає маски шляхетності й пристойності з представників вищих ешелонів влади, бюрократів та інших антигероїв.

 

Дніпрова Чайка – (справжнє ім’я – Людмила Березіна) (01.11.1861 – 13.03.1927)  представниця національного відродження кінця ХІХ – початку ХХ століття. Писала казки, вірші, перші в Україні лібрето дитячих опер, у які органічно вплетені народнопісенні мотиви. Особливе місце в її доробку посідають поезії в прозі – новаторський для того часу жанр української літератури. Також Дніпрову Чайку вважають першою українською письменницею-мариністкою. 

 

Віктор Вальд (справжнє прізвище Михайлов) (9.11.1961) – відомий автор історико-пригодницьких бестселерів. Почесний громадянин м. Херсона. Першим серед херсонців став володарем головної премії престижного Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова". Неодноразовий переможець обласного конкурсу "Краща книга Херсонщини".

Володимир Малик – мандрівник сходинками століть

Так уже повелося, що чимало відомих українських письменників розпочинали свій творчий шлях у жанрі поезії, а вже згодом, збагачені досвідом баченого і пережитого, переходили на прозу. Саме так прийшов у нашу літературу і Володимир Малик (Сиченко). 

 

Він  відомий широкому загалу читачів насамперед як автор низки історично-пригодницьких романів, які витримали випробування часом, відзначені престижними літературними нагородами, зокрема премією імені Лесі Українки (1983),  перекладені на англійську, польську, словацьку, вірменську та інші мови світу.

 

Доля самого письменника була драматичною тією ж мірою, якою були драматичними історичні шляхи українського народу: дванадцятирічним підлітком Володимир пережив голодомор 1932–1933 років, у роки Другої світової зі студентської лави філологічного факультету Київського університету пішов до народного ополчення, зазнав поранення, далі – два роки концентраційних таборів і тяжкої підневільної праці, ще пів року радянського «фільтраційного» концтабору. А по тому – голод 1946–1947 років, скромне буття "провінційного вчителя", багатолітнє зведення власної оселі, буденні тривоги "найщасливішої в світі" радянської безвиході, щиросердна любов і дружба, творчість, дослідження і подорожі. 

Володимир  Малик, можливо, – один із найуспішніших українських письменників, із тих, кому судилося прожити творчий вік за радянщини, якому вдалося просто й захопливо розповісти про українську старовину найширшому читацькому загалу. 

Він мусив «робити реверанси» владі,  але прагнув писати так, «щоб опоетизувати козацтво і свій народ! Писати для молоді в першу чергу. І писати так, щоб читач, узявши до рук книгу, не відірвався від неї до кінця!.. Бути патріотичним, але так, щоб твір надрукували…”.

Найголовнішими  творчими набутками письменник вважав тетралогію "Таємний посол", романи “Князь Кий”, “Черлені щити” і кілька поем для дітей. Книги Володимира Малика не втрачають художньої цінності. Вони несуть в собі особливу художньо-естетичну енергетику, потужний духовний потенціал, який так потрібен нам сьогодні.

Оглядаючись на своє життя, письменник мимоволі відчував жаль, “що народився в нашій країні в ХХ столітті”. Поряд із цими міркуваннями є інший висновок: “Життя було не легке. Зробив не багато, міг значно більше. Та все ж моя літературна доля щаслива і мене читають. І це - головне...”

До 105-ої річниці від дня народження  неперевершеного майстра історичної прози, яка відзначається 21 лютого, фахівці інформаційно-бібліографічного відділу Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки підготували віртуальну виставку-портрет "Мандрівник сходинками століть", до перегляду якої ми запрошуємо вас, шановні наші читачі.

Зимовий Херсон Олександра Степаненка

Є міста, які взимку відкриваються по-особливому. Без літньої метушні, без гучних барв - у тиші, світлі й зосередженості. Таким постає Херсон у картинах Олександра Степаненка - стриманий, шляхетний, майже казковий. 

  

Сьогодні, коли місто щодня зазнає ворожих обстрілів і втрат, ці полотна звучать не лише як мистецтво, а як пам’ять. 

Олександр Степаненко - відомий херсонський художник і архітектор. За його проєктами зведено чимало громадських і житлових споруд в місті і області. Поєднання зодчества й живопису надає його творчості особливої глибини й неповторності. Художник дивиться на місто не лише очима митця, а й професіонала, який тонко відчуває міський простір.

 

Провідна тема живопису Олександра Степаненка - краєвиди та архітектура Херсона. Більшість акварелей та олійних полотен митця присвячені старому місту - його історичній частині. На жаль, сьогодні вже важко знайти знакову споруду в Херсоні, яка б не була пошкоджена або знищена під ворожими обстрілами. 

Для художника міський пейзаж - це не лише ностальгія. Це професійний погляд архітектора, якому саме цей жанр найближчий. У його картинах - вулиці й провулки, храми й житлові будинки, подвір’я, місточки, річкові краєвиди. Усе знайоме, впізнаване, близьке кожному херсонцю.

У своїхроботах Олександр Степаненко з великою майстерністю, теплом і щирістю зображує Херсон у різні пори року. Але особливемісце в цій художній хроніці міста посідають зимові пейзажі. Зимовий Херсон у картинах Олександра Степаненка - це місто тиші й світла. Сніг тут м’яко лягає на дахи старих будинків, приглушує кроки на вузьких вуличках, створює особливу атмосферу невеликого міста, сповнену тиші й відчуття дому. Цей живопис звучить як надія на повернення миру і відродження сонячного міста на Дніпрі.

У цих зимових краєвидах немає холода. Навпаки - вони сповнені тепла й внутрішнього спокою -  зі знайомими силуетами будівель, зі світлом у вікнах, з мовчазною присутністю людської пам’яті. Без шуму і виснажливої метушні великих міст. Саме таким постає Херсон у зимовій тиші. Це - зима рідного дому, до якого хочеться повертатися знову і знову. 

 

Сьогодні ці картини сприймаються особливо гостро. Серед архітектурних пам’яток, що не раз переживали революції та війни, нині вже чимало понівечених або зруйнованих під обстрілами росіян. Живопис Олександра Степаненка - це не лише мальовничі краєвиди, це збережена пам’ять про рідне місто таким, яким воно було і яким  має залишитися в нашій свідомості назавжди.

 

Нині митець продовжує малювати Херсон. Його картини нагадують: місто - це не лише будівлі, це історія, люди, пам’ять і любов. Це духовність, яку не можна знищити снарядами, форма спротиву та незламності української культури. І найголовніше: це мистецтво вчить нас бачити красу навіть тоді, коли її намагаються стерти. І вчить пам’ятати Херсон - місто, яке живе.

 

Шановні херсонці, шанувальники мистецтва рідного краю (і не тільки), на сайті Херсонської обласної бібліотеки для дітей ім. Дніпрової Чайки у віртуальній галереї творів Олександра Степаненка ви можете побачити ще більше робіт  митця.  А також - на особистій сторінці художника у Facebook

Світло півдня, яке не згасло. Херсонщина в живописі Віктора Трапенка

Є митці, до яких ми повертаємося не лише з поваги до їхнього таланту, а й із внутрішньої потреби - зберегти пам’ять про свій край, його світло й душу. Сьогодні, коли Херсонщина переживає важкі випробування, у вирі війни втрачає свою красу і самобутність, творчість таких художників звучить особливо гостро - як тихий доказ того, що українську культуру неможливо знищити. Вона стає не просто мистецтвом, а свідченням, пам’яттю і духовною опорою. 

  

Саме тому ми знову звертаємося до постаті Віктора Трапенка - митця, який умів бачити й зберігати красу рідної землі. 30 січня 2026 року від дня народження Віктора Михайловича минуло 85 років.    

  

 

Народився майбутній художник 30 січня 1941 року в далекому сибірському селі Атуб Іркутської області в родині сільських учителів. Уже змалку в обдарованого хлопця окреслилися перші прояви таланту. 

Та справжня, усвідомлена пристрасть до живопису сформувалася в підлітковому віці - після переїзду родини 1957 року до Нової Каховки на Херсонщині. 

Саме тут, на херсонській землі, доля звела талановитого юнака з людьми, які відіграли визначальну роль у його становленні. Спілкування з ними стало для Віктора своєрідною школою професійного зростання. Особливою була зустріч із відомим художником Георгієм Курнаковим, який одразу побачив у ньому митця й благословив на цей шлях. 

  

Художню освіту Віктор Трапенок здобув в Одеському художньому училищі імені М. Б. Грекова. Після закінчення навчання деякий час мешкав в Одесі, займався різними художніми роботами.

1972 року молодий митець приїхав до Херсона, де почав працювати в художньо-виробничій майстерні. Відтоді його життя і творчість нерозривно пов’язані з цим містом. Тут Віктор Трапенок займався художнім оформленням архітектурних споруд міста й області: створював мозаїчні панно, декоративні розписи, вітражі, різьблені рельєфи.  

Та найбільшим його захопленням завжди залишався станковий живопис - саме в ньому повною мірою розкрилися творча індивідуальність і талант художника. Митець брав участь у творчих пленерах, художніх виставках, багато подорожував - і це надихало його на створення цілих серій живописних робіт у різних жанрах. 

 

Однак справжньою творчою стихією Віктора Трапенка був пейзаж. Він невтомно працював над образами Херсонщини - у панорамних індустріальних пейзажах суднобудівного заводу, міських краєвидах Херсона, але найчастіше - в сільських мотивах, пройнятих теплом і спокоєм.   

Найзворушливіші живописні твори художника створені ним на дачі в улюблених Кринках. Тут він міг працювати годинами, віднаходячи все нові й нові штрихи та нюанси у звичайних, на перший погляд, сільських краєвидах.

Цей благодатний куточок херсонської природи не випадково приваблював багатьох творчих людей. Обожнював його й відомий письменник Остап Вишня. Його слова: «Яка краса! Оце так благість!» або «Хто в Крим, а я - в Кринки» давно стали крилатими. Можливо, на одному з полотен Віктора Трапенка зображена та сама знаменита розлога верба, під якою любив відпочивати Остап Вишня?  

 

Серед найвідоміших творів художника - великі живописні серії «Весна в Кринках» і «Осінь у Кринках», пройняті південним теплом, світлом і тонким ліричним настроєм. Особливе натхнення він черпав з осінніх мотивів, створюючи яскраві й неповторні краєвиди. Осінь Віктора Трапенка - це зосереджене світло і тиха гармонія, коли природа Херсонщини відкриває свою стриману, глибоку красу. 

Образ Херсонщини художник розкривав і в натюрмортах, «населених» предметами, що асоціюються з природою південного степового краю.  

 

Помітне місце в житті митця посідала й громадська діяльність. Він очолював Херсонську обласну організацію Національної спілки художників України, викладав живопис у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2004 року Віктора Трапенка було визнано кращим художником року. Його роботи експонувалися не лише в музеях України, а й за кордоном, а багато полотен зберігаються в приватних колекціях Франції, Угорщини, Німеччини.   

Віктор Михайлович Трапенок пішов із життя несподівано, сповнений творчих планів. Його серце зупинилося 25 серпня 2009 року. На мольберті залишилася незавершена картина «Натюрморт із білою гортензією», а на столі - сама квіткова композиція: квіти, що не опали, а лише стиснулися, немов зберігаючи пам’ять про художника. 

Після 24 лютого 2022 року мальовничі куточки Херсонщини, закарбовані митцем у світлі й спокої, опинилися під російською окупацією та зазнали нищівних втрат від війни. Багато з того, що здавалося вічним і незмінним, було понівечене або зруйноване. Тому живописна спадщина Віктора Трапенка сьогодні набуває особливої ваги - у його полотнах збережено унікальні образи рідного краю, що підтримують живий зв’язок із землею та утверджують незламність української культури. 

У листопаді 2022 року полотна Віктора Трапенка з фондів Херсонського обласного художнього музею імені О. О. Шовкуненка були викрадені окупантами під час відступу на лівий берег. Та навіть пограбоване чи знищене мистецтво продовжує жити. Український бренд OLIZ відтворив півонії з відомого натюрморту художника на своїх хустках, перетворивши їх на символ незламності української культури.  

У фонді Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки зберігається образотворче видання «Віктор Трапенок», до якого, поряд із репродукціями творів, увійшли біографічні та мистецтвознавчі матеріали, а також спогади рідних і колег митця.

Виктор Трапенок [Изоиздание] : [альбом] / [сост. Н. Я. Трапенок ; фоторепрод. : С. В. Брилева и Н. И. Джерук ; фотоматериалы : П. Ф. Стороженко [и др.] ; вступ. ст. Л. Вольштейн]. – Киев : АДЕФ-Украина, 2011. – 159, [1] с.

До 85-річчя від дня народження Віктора Трапенка фахівці Херсонської обласної бібліотеки для дітей ім. Дніпрової Чайки створили відеогалерею-портрет “Миттєвості, написані серцем", присвячену творчості самобутнього художника. Запрошуємо і вас, дорогі поціновувачі живопису, до її перегляду, щоб знову побачити Херсонщину такою, якою вона назавжди збережена в мистецтві та нашій спільній пам’яті.

Прим.: У дописі використано світлини з фотоархіву художника та фотокопії його картин, вміщених у вищезазначеному фотоальбомі "Віктор Трапенок" з фонду Херсонської обласної бібліотеки для дітей ім. Дніпрової Чайки.

 художники Херсонщини, живопис Херсонщини, краєвиди Херсонщини, пейзаж