Володимир Малик – мандрівник сходинками століть

Так уже повелося, що чимало відомих українських письменників розпочинали свій творчий шлях у жанрі поезії, а вже згодом, збагачені досвідом баченого і пережитого, переходили на прозу. Саме так прийшов у нашу літературу і Володимир Малик (Сиченко). 

 

Він  відомий широкому загалу читачів насамперед як автор низки історично-пригодницьких романів, які витримали випробування часом, відзначені престижними літературними нагородами, зокрема премією імені Лесі Українки (1983),  перекладені на англійську, польську, словацьку, вірменську та інші мови світу.

 

Доля самого письменника була драматичною тією ж мірою, якою були драматичними історичні шляхи українського народу: дванадцятирічним підлітком Володимир пережив голодомор 1932–1933 років, у роки Другої світової зі студентської лави філологічного факультету Київського університету пішов до народного ополчення, зазнав поранення, далі – два роки концентраційних таборів і тяжкої підневільної праці, ще пів року радянського «фільтраційного» концтабору. А по тому – голод 1946–1947 років, скромне буття "провінційного вчителя", багатолітнє зведення власної оселі, буденні тривоги "найщасливішої в світі" радянської безвиході, щиросердна любов і дружба, творчість, дослідження і подорожі. 

Володимир  Малик, можливо, – один із найуспішніших українських письменників, із тих, кому судилося прожити творчий вік за радянщини, якому вдалося просто й захопливо розповісти про українську старовину найширшому читацькому загалу. 

Він мусив «робити реверанси» владі,  але прагнув писати так, «щоб опоетизувати козацтво і свій народ! Писати для молоді в першу чергу. І писати так, щоб читач, узявши до рук книгу, не відірвався від неї до кінця!.. Бути патріотичним, але так, щоб твір надрукували…”.

Найголовнішими  творчими набутками письменник вважав тетралогію "Таємний посол", романи “Князь Кий”, “Черлені щити” і кілька поем для дітей. Книги Володимира Малика не втрачають художньої цінності. Вони несуть в собі особливу художньо-естетичну енергетику, потужний духовний потенціал, який так потрібен нам сьогодні.

Оглядаючись на своє життя, письменник мимоволі відчував жаль, “що народився в нашій країні в ХХ столітті”. Поряд із цими міркуваннями є інший висновок: “Життя було не легке. Зробив не багато, міг значно більше. Та все ж моя літературна доля щаслива і мене читають. І це - головне...”

До 105-ої річниці від дня народження  неперевершеного майстра історичної прози, яка відзначається 21 лютого, фахівці інформаційно-бібліографічного відділу Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки підготували віртуальну виставку-портрет "Мандрівник сходинками століть", до перегляду якої ми запрошуємо вас, шановні наші читачі.

Зимовий Херсон Олександра Степаненка

Є міста, які взимку відкриваються по-особливому. Без літньої метушні, без гучних барв - у тиші, світлі й зосередженості. Таким постає Херсон у картинах Олександра Степаненка - стриманий, шляхетний, майже казковий. 

  

Сьогодні, коли місто щодня зазнає ворожих обстрілів і втрат, ці полотна звучать не лише як мистецтво, а як пам’ять. 

Олександр Степаненко - відомий херсонський художник і архітектор. За його проєктами зведено чимало громадських і житлових споруд в місті і області. Поєднання зодчества й живопису надає його творчості особливої глибини й неповторності. Художник дивиться на місто не лише очима митця, а й професіонала, який тонко відчуває міський простір.

 

Провідна тема живопису Олександра Степаненка - краєвиди та архітектура Херсона. Більшість акварелей та олійних полотен митця присвячені старому місту - його історичній частині. На жаль, сьогодні вже важко знайти знакову споруду в Херсоні, яка б не була пошкоджена або знищена під ворожими обстрілами. 

Для художника міський пейзаж - це не лише ностальгія. Це професійний погляд архітектора, якому саме цей жанр найближчий. У його картинах - вулиці й провулки, храми й житлові будинки, подвір’я, місточки, річкові краєвиди. Усе знайоме, впізнаване, близьке кожному херсонцю.

У своїхроботах Олександр Степаненко з великою майстерністю, теплом і щирістю зображує Херсон у різні пори року. Але особливемісце в цій художній хроніці міста посідають зимові пейзажі. Зимовий Херсон у картинах Олександра Степаненка - це місто тиші й світла. Сніг тут м’яко лягає на дахи старих будинків, приглушує кроки на вузьких вуличках, створює особливу атмосферу невеликого міста, сповнену тиші й відчуття дому. Цей живопис звучить як надія на повернення миру і відродження сонячного міста на Дніпрі.

У цих зимових краєвидах немає холода. Навпаки - вони сповнені тепла й внутрішнього спокою -  зі знайомими силуетами будівель, зі світлом у вікнах, з мовчазною присутністю людської пам’яті. Без шуму і виснажливої метушні великих міст. Саме таким постає Херсон у зимовій тиші. Це - зима рідного дому, до якого хочеться повертатися знову і знову. 

 

Сьогодні ці картини сприймаються особливо гостро. Серед архітектурних пам’яток, що не раз переживали революції та війни, нині вже чимало понівечених або зруйнованих під обстрілами росіян. Живопис Олександра Степаненка - це не лише мальовничі краєвиди, це збережена пам’ять про рідне місто таким, яким воно було і яким  має залишитися в нашій свідомості назавжди.

 

Нині митець продовжує малювати Херсон. Його картини нагадують: місто - це не лише будівлі, це історія, люди, пам’ять і любов. Це духовність, яку не можна знищити снарядами, форма спротиву та незламності української культури. І найголовніше: це мистецтво вчить нас бачити красу навіть тоді, коли її намагаються стерти. І вчить пам’ятати Херсон - місто, яке живе.

 

Шановні херсонці, шанувальники мистецтва рідного краю (і не тільки), на сайті Херсонської обласної бібліотеки для дітей ім. Дніпрової Чайки у віртуальній галереї творів Олександра Степаненка ви можете побачити ще більше робіт  митця.  А також - на особистій сторінці художника у Facebook

Світло півдня, яке не згасло. Херсонщина в живописі Віктора Трапенка

Є митці, до яких ми повертаємося не лише з поваги до їхнього таланту, а й із внутрішньої потреби - зберегти пам’ять про свій край, його світло й душу. Сьогодні, коли Херсонщина переживає важкі випробування, у вирі війни втрачає свою красу і самобутність, творчість таких художників звучить особливо гостро - як тихий доказ того, що українську культуру неможливо знищити. Вона стає не просто мистецтвом, а свідченням, пам’яттю і духовною опорою. 

  

Саме тому ми знову звертаємося до постаті Віктора Трапенка - митця, який умів бачити й зберігати красу рідної землі. 30 січня 2026 року від дня народження Віктора Михайловича минуло 85 років.    

  

 

Народився майбутній художник 30 січня 1941 року в далекому сибірському селі Атуб Іркутської області в родині сільських учителів. Уже змалку в обдарованого хлопця окреслилися перші прояви таланту. 

Та справжня, усвідомлена пристрасть до живопису сформувалася в підлітковому віці - після переїзду родини 1957 року до Нової Каховки на Херсонщині. 

Саме тут, на херсонській землі, доля звела талановитого юнака з людьми, які відіграли визначальну роль у його становленні. Спілкування з ними стало для Віктора своєрідною школою професійного зростання. Особливою була зустріч із відомим художником Георгієм Курнаковим, який одразу побачив у ньому митця й благословив на цей шлях. 

  

Художню освіту Віктор Трапенок здобув в Одеському художньому училищі імені М. Б. Грекова. Після закінчення навчання деякий час мешкав в Одесі, займався різними художніми роботами.

1972 року молодий митець приїхав до Херсона, де почав працювати в художньо-виробничій майстерні. Відтоді його життя і творчість нерозривно пов’язані з цим містом. Тут Віктор Трапенок займався художнім оформленням архітектурних споруд міста й області: створював мозаїчні панно, декоративні розписи, вітражі, різьблені рельєфи.  

Та найбільшим його захопленням завжди залишався станковий живопис - саме в ньому повною мірою розкрилися творча індивідуальність і талант художника. Митець брав участь у творчих пленерах, художніх виставках, багато подорожував - і це надихало його на створення цілих серій живописних робіт у різних жанрах. 

 

Однак справжньою творчою стихією Віктора Трапенка був пейзаж. Він невтомно працював над образами Херсонщини - у панорамних індустріальних пейзажах суднобудівного заводу, міських краєвидах Херсона, але найчастіше - в сільських мотивах, пройнятих теплом і спокоєм.   

Найзворушливіші живописні твори художника створені ним на дачі в улюблених Кринках. Тут він міг працювати годинами, віднаходячи все нові й нові штрихи та нюанси у звичайних, на перший погляд, сільських краєвидах.

Цей благодатний куточок херсонської природи не випадково приваблював багатьох творчих людей. Обожнював його й відомий письменник Остап Вишня. Його слова: «Яка краса! Оце так благість!» або «Хто в Крим, а я - в Кринки» давно стали крилатими. Можливо, на одному з полотен Віктора Трапенка зображена та сама знаменита розлога верба, під якою любив відпочивати Остап Вишня?  

 

Серед найвідоміших творів художника - великі живописні серії «Весна в Кринках» і «Осінь у Кринках», пройняті південним теплом, світлом і тонким ліричним настроєм. Особливе натхнення він черпав з осінніх мотивів, створюючи яскраві й неповторні краєвиди. Осінь Віктора Трапенка - це зосереджене світло і тиха гармонія, коли природа Херсонщини відкриває свою стриману, глибоку красу. 

Образ Херсонщини художник розкривав і в натюрмортах, «населених» предметами, що асоціюються з природою південного степового краю.  

 

Помітне місце в житті митця посідала й громадська діяльність. Він очолював Херсонську обласну організацію Національної спілки художників України, викладав живопис у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2004 року Віктора Трапенка було визнано кращим художником року. Його роботи експонувалися не лише в музеях України, а й за кордоном, а багато полотен зберігаються в приватних колекціях Франції, Угорщини, Німеччини.   

Віктор Михайлович Трапенок пішов із життя несподівано, сповнений творчих планів. Його серце зупинилося 25 серпня 2009 року. На мольберті залишилася незавершена картина «Натюрморт із білою гортензією», а на столі - сама квіткова композиція: квіти, що не опали, а лише стиснулися, немов зберігаючи пам’ять про художника. 

Після 24 лютого 2022 року мальовничі куточки Херсонщини, закарбовані митцем у світлі й спокої, опинилися під російською окупацією та зазнали нищівних втрат від війни. Багато з того, що здавалося вічним і незмінним, було понівечене або зруйноване. Тому живописна спадщина Віктора Трапенка сьогодні набуває особливої ваги - у його полотнах збережено унікальні образи рідного краю, що підтримують живий зв’язок із землею та утверджують незламність української культури. 

У листопаді 2022 року полотна Віктора Трапенка з фондів Херсонського обласного художнього музею імені О. О. Шовкуненка були викрадені окупантами під час відступу на лівий берег. Та навіть пограбоване чи знищене мистецтво продовжує жити. Український бренд OLIZ відтворив півонії з відомого натюрморту художника на своїх хустках, перетворивши їх на символ незламності української культури.  

У фонді Херсонської обласної бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки зберігається образотворче видання «Віктор Трапенок», до якого, поряд із репродукціями творів, увійшли біографічні та мистецтвознавчі матеріали, а також спогади рідних і колег митця.

Виктор Трапенок [Изоиздание] : [альбом] / [сост. Н. Я. Трапенок ; фоторепрод. : С. В. Брилева и Н. И. Джерук ; фотоматериалы : П. Ф. Стороженко [и др.] ; вступ. ст. Л. Вольштейн]. – Киев : АДЕФ-Украина, 2011. – 159, [1] с.

До 85-річчя від дня народження Віктора Трапенка фахівці Херсонської обласної бібліотеки для дітей ім. Дніпрової Чайки створили відеогалерею-портрет “Миттєвості, написані серцем", присвячену творчості самобутнього художника. Запрошуємо і вас, дорогі поціновувачі живопису, до її перегляду, щоб знову побачити Херсонщину такою, якою вона назавжди збережена в мистецтві та нашій спільній пам’яті.

Прим.: У дописі використано світлини з фотоархіву художника та фотокопії його картин, вміщених у вищезазначеному фотоальбомі "Віктор Трапенок" з фонду Херсонської обласної бібліотеки для дітей ім. Дніпрової Чайки.

 художники Херсонщини, живопис Херсонщини, краєвиди Херсонщини, пейзаж